Доказів про життя святого Миколи збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана зКонстантинополя (V ст.).

За переказами Микола народився між 270 та 286 роками (умовна дата 275) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це бувеллінистичний регіон.

За переказами його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Микола був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Микола переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколу на священика

 Оскільки святий Микола вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великийспадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадкидоброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.:Святий Амброзій та Василь Великий.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколи приходять на час сумісного правління двох римських імператорівДіоклетіана (правління 284–305) та Максиміана (правління 286–305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколи. У303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператорКонстанцій Хлор (правління 305–306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператорГалерій (правління 305–311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і скасував це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії

 
Ікона з Базиліки св. Миколая в м. Барі (Італія), яка як вважається, була написана на основі прижиттєвого зображення святого.

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307–324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час святий Микола здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколи була запорукою його позиції та впливу.

Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування Дня святого Миколи з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років святий Микола був єпископом у Мирах. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та виправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно зі Св. Андрієм Критійським, він переконав Миколу у православному світобаченні.

Помер приблизно у 342 році. День смерті святого Миколи відзначають як День Святого Миколи щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня).