Цей сніг, як сон, прийшов - розтане,

 Здимить і в хмару перейде... Весна.

 Село лежить в тумані,

 Голодний рік, голодний день.

 Голодний рік! Жорстокий світе!

 Дай хоч надію для живих. Весна.

 І сонце ловлять діти,

 Що дзвінко скрапує із стріх.

М.Будлянський

Тема голодомору є актуальною і болючою протягом багатьох років. Чимало письменників висвітлювало її, вона відгукувалася у їхніх душах гірким болем, а вони виливали його на папір. Тему голодомору порушували Юрій Клен - поема "Прокляті роки", "Україна", "Попіл імперії"; Михайло Стельмах - "Чотири броди"; Євген Гуцало - "Голодомор"; Микола Рудченко - "Хрест"; Федір Потушняк - "Голод" тощо.

Першим твором про ці страшні роки, написаним безпосередньо у 1933 році, став роман Уласа Самчука "Марія". Герої твору - цілком реальні люди, з якими був знайомий письменник. А ось картини більшовицького господарювання, голод - це вже з розповідей утікачів із "соціалістичного раю". На думку Уласа Самчука, катастрофічна кількість загиблих від голоду - це велика національна трагедія, акле значно жахливіше те, що відбулися психологічні зміни в становому хребті нації, бо ж геноцидові були піддані всі - і ті, що померли, і ті, що залишилися живими. Зранену психіку живі передавали своїм нащадкам навіть тоді, коли їм цьго не хотілося. Головна героїня роману Марія символізує трагічну постать матері України, яка теж втрачає своїх дітей у роки голодомору. Весь Маріїн рід вимер. Нікого не залишилося з її роду. А хто ж відродить колишню, Маріїну, Україну? Діти Максимів-відступників? Такими питаннями завершується роман. Трагічне завершення роману - наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України, бо він знає, що життя без майбутнього втрачає сенс. А щасливе майбутнє можливе лише тоді, коли ми добре засвоїмо уроки минулого.

Неймовірно точно і детально зображує народне лихо років голодомору Василь Барка у романі "Жовтий князь". "Я думаю, що це таке нещастя велике. І в цьому такий великий злочин проти українського народу... Але я не був певний, що серед українських письменників знайдеться той, хто б подав такі страшні свідчення. Тож я відчув, що це мій обов'язок", - писав Василь Барка. Трагічна доля родини Катранників із села Кленоточі уособлює шлях мільйонів українців на Голгофу голодної смерті. Як і в романі Уласа Самчука "Марія", вся родина Катранників, крім найменшого Андрійка, вимерла від голоду. Те, що наймолодший син Мирона і Дарії вистояв і вижив у ці страшні роки, звучить глибоко символічно. Відродження дитячої душі, змученої голодом і втратою рідних, починається з потягу до краси, а отже, і до життя. Саме для цього "засяяв небозвід, прибравши обрис, подібний до чаші, що сховали селяни в чорнозем і нікому не відкрили таємниці, страшно помираючи одні за одним в приреченому колі. Здається, над ними, з нетлінною і непоборною силою, сходить вона: навіки принести порятунок".

26 листопада 2005 року Україна вперше на державному рівні відзначила День пам’ яті жертв Голодомору. 21 травня 2006 року офіційно оголошено про створення Інституту національної пам’яті як центрального органу виконавчої влади.

Наша бібліотека  не може стояти осторонь цієї болючої теми. Пропонуємо вам ознайомитися з виставкою бібліотечного фонду „Мільярди вір зариті в чорнозем, мільярди щасть розвіяні у прах” та списком літератури на тему  Голодомору  1932-1933рр. , та приєднатися до   Всекраїнської акції «Запали свічку пам’яті». У художніх творах відображена вся історія нашого народу, навіть ті сторінки, які не дуже хочеться згадувати. Українські письменники наголошують, що народ, який не пам'ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам'ятаймо, що минуле - це застереження на майбутнє.